50-ті роки
Вступ
Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього
М. Т. Рильський
75 років нашому інститутові… Це багато чи мало? Однозначної відповіді, мабуть, не буде; бо може бути 75 спокійних, монотонних років, а може, 75 – буремних, які за змістом дорівнюють сотням літ розміреного життя.
Напередодні цієї дати ми хочемо пригадати основні віхи нашого шляху. Спробуємо зробити це за спогадами викладачів, студентів, співробітників.
Отже, починаємо…
50-ті роки
Епізод 1. Як все починалося…
Восени 1949 року на базі Білоцерківського педагогічного училища (Київська область) було утворено вчительський інститут іноземних мов. Ось як описує перший період існування нашого інституту кандидат педагогічних наук, доцент Іван Артемович Пащенко, який працював у Білоцерківському педагогічному училищі ще до того, як на його місці було засновано педагогічний інститут іноземних мов. Отож можна з повним правом, без будь-якого перебільшення, вважати, що він був викладачем з першого дня заснування нашого інституту. Йому тоді було 25 років. У 1954 році він разом з інститутом переїхав, як тоді казали, на Донбас. У Горлівці Іван Артемович став першим завідувачем кафедри педагогіки. Він пропрацював тут тільки до 1962 року: вік батьків та стан здоров’я сина змусили його переїхати ближче до Київщини (збережено стиль та орфографію автора).
«24 вересня 1949 року у Білоцерківське педагогічне училище приїхав заступник Міністра освіти України Олексій Микитович Русько…
25 вересня 1949 Русько О.М., досвідчений працівник вищої школи, який багато років був ректором Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, провів нараду, на який були присутні, крім осіб, які призначені викладачами інституту, представник міськкому КП(б)У, директор Білоцерківського сільськогосподарського інституту, зав. міським відділом народної освіти, зав. кафедрою іноземних мов названого вище інституту, зав. методичним об’єднанням учителів англійської, німецької, французької мов шкіл м. Білої Церкви. Олексій Микитович розповів запрошеним на нараду про створення у місті учительського інституту іноземних мов, який матиме три факультети: англійської мови, німецької мови і французької мови. Ознайомив з Наказом Міністра освіти УРСР про призначення Якименка Максима Автономовича директором. Докладно зупинився на таких питаннях, як набір студентів в інститут; забезпечення факультетів інституту кваліфікованими викладачами іноземних мов і яку конкретну допомогу директору інституту можуть надати міський відділ народної освіти, кафедри іноземних мов сільськогосподарського інституту. Русько О.М. повідомив присутнім, з яких предметів абітурієнти будуть складати вступні екзамени і яку документацію треба підготувати для їх проведення…
У кінці вересня 1949 року в газеті «Київська правда», а на початку жовтня у «Радянській освіті» були надруковані оголошення про прийом студентів у Білоцерківський учительський інститут іноземних мов. Бажаючих одержати педагогічну освіту виявилося багато… Велика кількість заяв поступила від учасників Великої Вітчизняної війни, випускників педагогічних училищ, що мали стаж роботи в школі.
16 жовтня 1949 року розпочалися вступні іспити, які тривали два тижні. Екзаменаторами були призначені кваліфіковані викладачі, яких рекомендували кафедри Білоцерківського сільськогосподарського інституту і міськвно. 1-го листопада 1949 було підписано наказ керівником вузу про зарахування (на конкурсній основі) студентами першого курсу Білоцерківського учительського інституту іноземних мов осіб, які успішно склали вступні іспити.
Навчання студентів розпочалося 4 листопада. Перед початком занять студенти і викладачі зібралися в актовому залі інституту. Заступник начальника управління педагогічних навчальних закладів Міністерства привітав викладачів і студентів з початком навчання і побажав успіхів у роботі, в засвоєнні знань, щастя в особистому житті. З теплим словом звернувся директор інституту М.А Якименко. Він наголосив, що викладачам, які формують учителя, необхідні великодушність, терпіння, знання і уміння. Той, хто має ці якості, не відчуватиме великих труднощів у роботі з майбутніми вчителями. А для студента головне – серйозне ставлення до навчання, товариськість, впевненість у своїх силах і можливостях, чесність, розуміння стану іншої людини, турботливість про інших і добродійність…
Після короткої зустрічі викладачів, керівного складу інституту з студентами розпочалися заняття в аудиторіях».
Епізод 2. З кого все починалося…
Продовжуємо спогади Івана Артемовича Пащенка.
«Швидко спливає час, але в серці залишаються спогади про перших керівників, перших викладачів, перших студентів інституту. Я наважився коротко розповісти про тих людей, із якими звела мене доля наприкінці 40-х і на початку 50-х років, тих, хто в складних умовах сприяв становленню й розвитку інституту.
Особистість директора (ректора) – головне багатство інституту, оскільки від нього багато залежить: чи залишить вищий навчальний заклад слід у душі студента, який обрав собі нелегку, але прекрасну дорогу в школу. Першим директором Білоцерківського інституту іноземних мов був М.А. Якименко – людина невичерпної енергії, висококваліфікований викладач української мови і літератури. Він захоплювався історією, філософією, писав статті, посібники з методики викладання української літератури. Цій людині не властиві були самозаспокоєння, гордовитість. Працював напружено, творчо. Вимогливий, але справедливий, високоосвічений. Не терпів нікчем, а також будь-яких проявів непристойної поведінки. М.А. Якименко створив особливе середовище в інституті, у якому легко дихалося, працювалося, незважаючи на всі життєві труднощі. Вірилося в краще майбутнє. Досвідчені викладачі надавали допомогу молодим. Студенти старанно вчилися. У виші панувала доброзичлива та душевна атмосфера.
Максим Автономович попрацював керівником інституту менше двох років. Знайшлися «друзі», які з’ясували, що він син куркуля. З ініціативи керівних органів місцевої влади його було звільнено з посади директора. Міністерство освіти УРСР потурбувалося про невтомного працівника на ниві освіти: М.А. Якименка було призначено директором середньої школи м. Чорнобиля. Через деякий час він очолив Чорнобильський міський відділ народної освіти. Згодом захистив кандидатську дисертацію й працював завідувачем кафедри української мови і літератури Черкаського педагогічного інституту. Пізніше захистив і докторську дисертацію з методики викладання української літератури.
У кінці 1949 року прибув в інститут заступник директора з навчально-наукової роботи В.М. Хіміч, родом із Полтавщини, земляк славетного письменника Панаса Мирного. Він із гордістю розповідав, як у підлітковому віці із своїми друзями спостерігали у щілини паркану за Панасом Яковичем, який працював у своєму садку. Володимир Микитович мав вищу педагогічну освіту й до війни працював у вишах м. Харкова. Розпочав свою діяльність із вивчення стану навчальної, виховної та наукової роботи в інституті. Відвідував лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття викладачів і давав глибокий аналіз проведення таких занять. Викладачі, співробітники, студенти сприймали його передусім як добру, щиру, чуйну людину, а вже потім як заступника директора з навчально-наукової роботи.
Дружні стосунки були між директором інституту та його заступником, вони доповнювали один одного. М.А. Якименко добре знав школу, вимоги до вчителя, особливо початкових класів, і його підготовку в педагогічних училищах, а В.М. Хіміч– вищий навчальний заклад і формування в ньому вчителя для середньої школи. Та й віку були приблизно однакового.
Навесні 1951 року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я Володимир Микитович звільнився з посади заступника директора інституту й переїхав на постійне місце проживання у м. Ворзель Київської області.
Улітку 1951 року заступником директора з навчально-виховної роботи було призначено А.Г. Юрженка (Півторадню). У цей же час став до роботи новий директор інституту Ф.В. Пономаренко, який обіймав цю посаду до 1953 року. Після нього цього ж року директором Білоцерківського учительського інституту іноземних мов було призначено О.П. Павелка. Це була молода, всебічно обдарована людина. Олексій Пилипович досконало володів українською та російською мовами, знав англійську. Він очолював інститут лише рік, проте результати його діяльності були відчутні: поліпшився стан науково-дослідної роботи, з’явились перші публікації викладачів у наукових журналах за 1953 рік. В інститут стали запрошувати провідних учених України для читання лекцій студентам, надання кваліфікованої допомоги кафедрам та окремим викладачам у проведенні науково-дослідної роботи. На засіданнях кафедр систематично обговорювалися досягнення світової, вітчизняної педагогічної та філологічної наук. Краще стали працювати студентські наукові гуртки. Загалом в інституті панувала творча атмосфера. Навесні 1954 року О.П. Павелка відкликали до Києва. Спочатку він працював у відділі науки та навчальних закладів ЦК Компартії України, а згодом – у Київському педагогічному інституті ім. Горького. Захистив докторську дисертацію, став професором. Багато років завідував кафедрою філософії, був проректором із наукової роботи КДПІ ім. Горького.
Перші викладачі інституту… І зараз чітко уявляю їхні постаті, добре знайомі обличчя, досі вчуваються мені їхні голоси, хоч минуло від того часу 50 років.
Наприкінці жовтня 1949 року приїхав із Запорізького педінституту доцент Йосип Борисович Геншафт. Він умів найскладніші мовознавчі поняття розкрити доступно, переконливо. Уповільненим темпом викладу, логічним наголосом виділяв головне, найбільш суттєве, те, що майбутні вчителі повинні розуміти й пам’ятати. Доцент Геншафт Й.Б. був принциповим, вимогливим до себе й до студентів, його поважали за оптимізм і веселу вдачу.
Одним із найулюбленіших педагогів інституту був кандидат філологічних наук І.Ф. Федірко. Викладав російську літературу, керував гуртком. Педагогічна майстерність Івана Федоровича, гуманне ставлення до студентів, мудрі, образні виступи на зборах, вечорах зробили свою справу. Він користувався неабияким авторитетом серед майбутніх учителів. Його любили, а разом із ним і його предмет. Змістовними, цікавими, конструктивними, переконливими були виступи Івана Федоровича на засіданнях вченої ради інституту, виробничих нарадах. До його розумних порад прислухалися викладачі, адміністрація. Кожен, хто працював разом з Іваном Федоровичем та вчився у нього, в серці зберігає найкращі спогади.
Якщо в перші місяці роботи інституту відчувалася гостра потреба в кваліфікованих кадрах іноземних мов, то в кінці 1949 / 1950 навчального року це питання загалом було вирішене. З Харківського інституту іноземних мов прибули до Білоцерківського учительського інституту добре підготовлені теоретично й практично викладачі – В. І. Муравейник, який очолив кафедру французької мови, та Шерстюкова О.Т., яка була призначена завідувачкою кафедри англійської мови. З Ленінграда приїхала випускниця педагогічного інституту ім. О.І. Герцена Т. Й. Юдзон, яка добросовісно, з любов’ю ставилася до роботи викладача англійської мови, а з Москви – аспірантка університету ім. М.В. Ломоносова Н.М. Лисенко, яка успішно працювала на кафедрі французької мови й плідно займалася науково-дослідною роботою.
З кожним роком збільшувалася кількість студентів, а тому відчувалася потреба в нових викладачах, зокрема на кафедрах іноземних мов.
Серед нового поповнення викладачів були неординарні, різнобічно обдаровані. Так, на факультеті французької мови розпочали працювати Р.Й. Ришковський і О.П. Половинкіна, які мали досвід роботи у вищій педагогічній школі. Приємно згадати Ромуальда Йосиповича, який був взірцем для викладачів, особливо іноземних мов. Мудрий, з високою ерудицією, надзвичайно чемний, доброзичливий й водночас вимогливий як до себе, так і до інших. Вражало його досконале володіння французькою мовою. Організований, дисциплінований, й окрім того, прекрасний гуморист. Як тільки лунав дзвоник – він перший піднімався зі стільця і приємним голосом закликав усіх до роботи, а усміхнені викладачі поспішали в аудиторії до своїх студентів. Популярність Р.Й. Ришковського з-поміж викладачів, студентів, співробітників інституту піднесла авторитет не тільки кафедри, а й факультету французької мови. Лекції О.П. Половинкіної з методики французької мови були змістовні, цікаві, насичені прикладами з досвіду роботи кращих учителів.
Факультету англійської мови також пощастило. З Київського інституту іноземних мов приїхали молоді, але блискуче підготовлені викладачі – М. П. Дворжецька та М.В. Угляренко.
З перших днів роботи в інституті Маргарита Петрівна показала не тільки ґрунтовні знання з іноземної мови, а й уміння передати їх студентам. Саме від неї багато студентів перейняли любов до англійської мови. Вона виявила себе вмілим організатором, вимогливим викладачем, доброзичливою, щирою людиною. Працьовитість, наполегливість, принциповість, активність Дворжецької М. П. дали свої результати – вона стала відомим ученим, професором.
Угляренко М.В. за невеликий проміжок часу роботи в інституті став одним із найавторитетніших викладачів англійської мови не тільки завдяки глибоким знанням предмета, умінню працювати зі студентами, а й добрій, спокійній вдачі, витримці, працьовитості, умінню дружно жити й працювати в педагогічному колективі.
Не можна не згадати викладача суспільних наук С.К. Журавльова, який із 1951 року перебував на педагогічній роботі в Білоцерківському учительському інституті іноземних мов. Через два роки захистив кандидатську дисертацію, після чого його затвердили завідувачем кафедри. Степан Костянтинович дуже відповідально ставився до роботи, чесно працював як викладач і керівник кафедри. Брав активну участь у громадській роботі інституту й міста Біла Церква. Його лекції були змістовні й цікаві. Він мав добру й ніжну душу, його скромність і простота вражала. Це була працьовита, мов бджола, й водночас принципова людина.
Епізод 3. Як у Горлівці опинилися…
На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1954 року за № 1304 і наказу Міністра освіти УРСР від 9 вересня 1954 року за № 421 Білоцерківський педагогічний інститут іноземних мов було переведено з міста Біла Церква Київської області до міста Горлівка Сталінської (нині Донецької) області й названо: Горлівський педагогічний інститут іноземних мов. Переїзд відбувся у першій половині вересня 1954 року.
«Суху» мову документу доповнює емоційна розповідь кандидата педагогічних наук, доцента Г. С. Іваненко: «Дізнаюсь про новину – інститут переводять у Горлівку. Не можу збагнути, де це місто знаходиться, ніколи нічого про нього не чула. Лише ввечері з’ясувала, Горлівка є столицею злочинного світу всього Радянського Союзу, в ньому розташований керівний центр бандитів. Вечорами на вулицю виходити не можна: роздягнуть, знімуть усі прикраси, вишукані наряди, роззують. Тому брати з собою у Горлівку ручні годинники, золоті прикраси, коштовні речі не варто, бо знімуть. Не потрібні і білі сорочки, кофти, плащі, бо через п’ять хвилин вони будуть чорними від вугільного пилу. Ось таку характеристику «знавці» давали нам, наївним викладачам, в той час, коли горлівчани радісно чекали нашого приїзду…
В останні дні серпня напруга в інституті непомірно зростала… 1 вересня 1954 на пероні Білоцерківського залізничного вокзалу до від’їзду вже було повністю підготовлено 11 товарних вагонів, біля яких стовпились викладачі і співробітники із родинами, студенти і сотні проводжаючих. Був сміх і сльози, гірке розставання із рідними і друзями. Масовим було негативне ставлення до переведення інституту в Горлівку…
З Білої Церкви до Горлівки наш ешелон добирався три доби. Першого вересня пізно ввечері ми виїхали із Білої Церкви, а …4 вересня вже темним вечором наш поїзд зупинився біля горлівської залізничної станції, якою була на той час невелика стара одноповерхова будівля.
Не встиг наш поїзд зупинитись, як по привокзальній території полинули звуки духового оркестру. Нас зустрічали; на пероні гриміла музика, а рядом стояла велика кількість народу. Міська адміністрація, студенти гірничого технікуму, представники від різних колективів міста прийшли вітати професорсько-викладацький склад з новосіллям Горлівського педагогічного інституту іноземних мов.
Тихою ходою повезли нас нічною Горлівкою. Вже і будинки закінчились, а нас все везуть. Десь серед степу зупинились і сказали нам: “Ось ви вже і вдома”. Тут ми і побачили одинокий чотирьохповерховий будинок. Його два роки тому збудували для майбутньої школи.
З усіх боків будівля була засипана сміттям – будівельники не встигли його вивезти. А напроти, де зараз знаходиться магазин «Котон», була міське сміттєве звалище, машини ще не раз після нашого приїзду вивозили туди усілякий непотріб.
Переспавши в залі першого поверху, вранці роздивились, що собою уявляє наше нове приміщення, і на серці потепліло: паркетна, натерта до блиску, підлога, прекрасні світильники, великі світлі аудиторії, величезні рекреаційні приміщення, все пахне свіжою фарбою. А навколо будинку – степ безкрайній, де пасуться корови, кози, бігають поросята.
Перший рік життя інституту в Горлівці пройшов у перебудові аудиторій, пристосуванні їх до вивчення іноземної мови, до читання лекційних курсів, комплектування викладацьких кадрів. Навколо інституту організовано велось насадження дерев, обладнання спортивного майдану, студентських гуртожитків…
Згадуючи перший рік проживання інституту на щедрій душею донбаській землі, хочеться низько в ноги вклонитись людям і сказати: “Щиро дякуємо Вам, добрі люди, за Вашу гостинність, за велику увагу до інституту, за розуміння загальних його проблем і постійну допомогу у їх розв’язанні.”
Ректором інституту залишався К.К. Швачко, який почав свою роботу ще в Білій Церкві.
Кандидат філологічних наук, учасник Другої світової війни, випускник Київського державного університету імені Тараса Шевченка Карпо Кирилович Швачко керував інститутом до 1974 року. В 2008 році його не стало.
Приводимо привітання Карпа Кириловича, надіслане ним до 50-річчя нашого інституту у 1999 році.
«Дорогі мої горлівчани, друзі юності і романтики тяжкої педагогічної роботи!
Є над чим подумати, є що пригадати, є про що поговорити. А ще є тяжка життєва необхідність заглянути у наше майбутнє, якщо хочемо його мати.
У свій час наша Батьківщина постійно дбала про піднесення не тільки матеріального, але й культурного рівня Донбасу. Саме це і стало основною причиною відкриття Горлівського педагогічного інституту іноземних мов. Але щоб відкрити новий вищий навчальний заклад на новому місці, треба було віднайти ту основу, на якій можна було б організувати роботу колективу інституту. Такою основою став Білоцерківський учительський інститут до якого я був направлений ректором у 1953 році. Не пройшло 3-х – 4-х місяців моєї нової роботи, як Міністерство освіти України на основі відповідного рішення уряду переводить учительський інститут до м. Горлівка і надає йому статус Горлівського педагогічного інституту іноземних мов. Так почалася моя ректорська робота, тяжка, копітка і цікава. І продовжувалася вона більше двадцяти років.
У свій час мої старші товариші, направляючи мене, недосвідченого і юного, на ректорську роботу, радили завжди жити інтересами колективу, не протиставляючи себе викладачам і студентам, завжди дбати про педагогічне і наукове зростання викладачів, тримати тісний зв’язок з місцевим керівництвом і робітничими колективами. Ось саме у такому руслі і почалася моя ректорська робота. Пригадуючи своїх друзів і колег на педагогічній роботі, сьогодні мені б хотілося назвати тих людей, з якими було тісно пов’язане все моє життя і всі мої перспективи. Серед них я згадаю перш за все моїх проректорів з навчальної і наукової роботи Юрженко А.М., Дворжецьку М.П., Олександрова А.В., проректора по заочній освіті Половінкіну О.П., проректора по господарчій роботі Слівіна О.О., деканів факультетів англійської та французької мов Бритенкову В.М,, Гончарову Т.О., завідуючих кафедрами Іваненко Г.С., Кероп’яна Р.Г., Масюкевича О.М., Шевченка Г.І., Дубовського Ю.О., Мостового М.І., Ришковського Р.Й., Терентьєва П.В.; викладачів інституту Шерстюкову О.Т., Гагуріну О.І., Грінченко Г.М., Муравейник В.І.,Серкутіну М.А., Шамрай Л.О., Польщак Г.Д., Пінковську Л.М., Чаговець Л.В., Павліка І.С., Корчагіна П.О. та ін.
Що було характерним для цих викладачів у їх щоденній роботі, у їх настійних пошуках і турботах? Вони, як мені здається, завжди жили турботами про високу професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов. Тому і не дивно, що багато колишніх студентів, молодих викладачів, з часом стали спеціалістами вищого класу, відомими далеко за межами України.
…хотілося б побажати колективу Горлівського педагогічного інституту іноземних мов міцної витримки і творчого підходу не тільки до учбового процесу, але й до організації всього нашого життя. Міцна дружба, уважне ставлення до особи студента, постійна турбота про вищі інтереси колективу завжди повинні бути на передньому плані нашого життя. Наша переконаність і світла віра у краще життя народу завжди повинні кликати нас до творчої роботи і нових відкритих перспектив.
Дорогі друзі, у ці пам’ятні дні дозвольте поздоровити вас із нашим викладацьким і студентським святом і побажати вам нових творчих успіхів, світлих перспектив у вашому напруженому житті та міцного здоров’я, яке так необхідне нашому рідному колективу Горлівського педагогічного інституту іноземних мов.
Безмежно відданий Вам перший ректор Горлівського педагогічного інституту іноземних мов – доцент Швачко К.К.
(ректор інституту 1953-1974 рр.)»
Епізод 4 . Як ми мужніли…
1954/1955 навчальний рік був часом закріплення на новому місці, переходу на нові навчальні плани й програми. Того року в інституті було 7 кафедр, на яких працювало 46 викладачів.
Інститут іноземних мов був першим вищим навчальним закладом у місті, горлівчани радо зустріли викладачів і студентів. Вишу одразу ж передали на баланс чотириповерхову будівлю корисною площею 2020 м2 для навчального корпусу. У цьому корпусі було розміщено 17 аудиторій, 5 навчальних кабінетів, 1 фонолабораторія, бібліотека, спортивний та актовий зали, лекторська, буфет, 4 кімнати зайняли для розміщення адміністративно-управлінського персоналу, 2 кімнати виділили під санчастину та книгосховище. На клопотання дирекції інституту у вересні 1955 року інституту передали 2 гуртожитки по 100 місць у кожному.
Наявність досить значної площі дозволила інституту працювати в одну зміну. Інститут мав 2 факультети (англійської та французької мов), які готували протягом 4 років спеціалістів із знанням однієї іноземної мови. В інституті працювало й заочне відділення, на якому строк навчання становив 5 років.
У 1956 році у зв’язку з ліквідацією Дніпропетровського інституту іноземних мов частину його студентів було переведено в Горлівку, збільшено до 53 кількість ставок викладачів.
16 жовтня 1956 року наказом Міністерства освіти України запроваджено в інституті другу спеціальність – українська мова та література. У 1956/1957 навчальному році в інституті працювали 57 викладачів і навчались 563 студенти стаціонару: 336 на факультеті англійської мови і 227 – на факультеті французької мови.
У другій половині 50-х – на початку 60-х років інститут готував учителів іноземної мови та української мови і літератури, учителів іноземної мови та вихователів шкіл-інтернатів протягом 5 років навчання на стаціонарі. На заочному відділенні навчалися вчителі іноземної мови – випускники учительських інститутів та педучилищ (їх одразу зараховували на третій курс). Заочники здобували фах учителя англійської або французької мов.
Про ті роки у своєму зверненні до 60-річчя інституту згадує Маргарита Петрівна Дворжецька, яка в складі першого білоцерківського «десанту» прибула до Горлівки, де очолювала факультет англійської мови, а з 1959 до 1963 року працювала проректором з навчальної і наукової роботи.
«Після закінчення з відзнакою Київського державного педагогічного інституту іноземних мов у 1952 році я мала честь і велику радість отримати направлення працювати викладачем англійської мови в Білоцерківському вчительському інституті іноземних мов. У 1954 році цей навчальний заклад об’єднали з Горлівським державним педагогічним інститутом іноземних мов. 1953 року у віці 23 років була призначена на посаду декана факультету англійської мови, де й продовжувала працювати. А ще через 6 років я була затверджена на посаді проректора з навчальної і наукової роботи. Я сумнівалася: чи впораюсь, чи під силу буде такий вантаж відповідальності?
Але завдяки плідній співпраці деканів факультеті, професорсько-викладацького складу кафедр та студентів були визначені актуальні стратегії якісної філолого-педагогічної підготовки вчителів іноземних мов:
- взаємозв’язок теоретичних і практичних курсів викладання іноземної мови з метою опанування студентами функціональних аспектів мов як унікального засобу трансляції змісту в мовленнєвій комунікації;
- створення атмосфери педагогічної культури співпраці викладачів і студентів у навчальному процесі та самостійній роботі;
- постійне вивчення ефективних стратегій викладання іноземних філологічних досліджень у провідних вищих навчальних закладах України, Росії, Білорусі, Великої Британії, США, Франції, Німеччини;
- на відкритих лекціях, практичних заняттях ґрунтовна демонстрація використання науково-методичних досягнень колективної наукової роботи викладачів, студентів.
Широкий діапазон актуальних проблем науково-педагогічних досліджень з орієнтацією на професійну перспективу формувався під керівництвом ректорату, деканів факультетів, завідувачів кафедр з урахуванням побажань студентів.
З пошаною і вдячністю ми вклоняємося знаним педагогам Пащенку І. А., Масюковичу О. М., Даниленку І. М., Пінаєвій В. М., Рижковському Р. Й., Юрженко А. Г., Александрову А. В., Бритенковій В. М., Шерстюковій О. Т., Терентьєву П. В., Гончаровій Т. А., Павліку І. С., ректорам Швачку К. К. та Іваненко Г. С., які заклали фундаментальну основу якісної гуманітарної освіти в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов (ГДПІІМ).
Цілком об’єктивно слід відзначити, що ГДПІІМ був одним із перших вищих навчальних закладів України, у якому відбувся старт міжнародних лінгвокультурних контактів.
Пам’ятаю зустрічі викладачів і студентів з фахівцями технічних професій з Англії, Індії, які в 1959-1962 роках виконували програми обміну досвідом професійної роботи на горлівських шахтах, заводах.
Адміністрація міської Ради, міське відділення освіти, керівництво горлівських шахт, заводів сприяли організації цікавих зустрічей з англійськими фахівцями, їхніми дружинами, дітьми в середніх школах, на святкових концертах, тематичних семінарах в інституті, а також на екскурсіях-пікніках.
Міжнародні контакти в атмосфері живого спілкування збагачували зміст викладання англійської мови: сприяли знайомству з національною культурою, з лінгвістичними характеристиками літературної норми мови і регіональними діалектами, з соціальною варіативністю мовлення в різних ситуаціях спілкування.
Міжнародні лінгвокультурні події в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов дістали позитивну оцінку в республіканському та всесоюзному міністерствах освіти, а також в освітянських центрах вищої освіти Індії, Англії.
У складі всесоюзних делегацій освітян у 1961-1963 роках я мала нагоду ознайомитися з національним досвідом педагогічної освіти у вищих навчальних закладах Великої Британії (Лондон, Манчестер, Глазго, Кембридж), Індії (Нью-Делі, Бомбей, Бангалор, Мадрас).
Члени делегації – москвичі – були здивовані, що нас у Лондоні щиросердно зустрічали англійці з різних регіонів Англії з своїми родинами, які стали нашими друзями на зустрічах із викладацько-студентським колективом Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, у якому, до речі, був заснований Клуб міжнародної дружби.
Хочу особливо відзначити, що багатоаспектна науково-педагогічна діяльність у Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов сформувала мою готовність до експериментально-фонетичного дослідження англійської мовленнєвої комунікації в Інституті мовознавства АН України, а потім – до професійного шляху на посадах декана факультету англійської мови, завідувача кафедри фонетики англійської мови, проректора з наукової роботи в альма-матер – Київському державному педагогічному інституті іноземних мов (нині Київський національний лінгвістичний університет (КНЛУ).
Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов постійно співпрацює з КНЛУ в галузі підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, а також у сучасному розвитку міжнародних контактів.
У різні роки захистили кандидатські дисертації з актуальної проблематики філологічних наук Швачко С. О. (захистила також докторську дисертацію), Свістун Л. В., Штакіна Л. О., Бишук Г. В., Павлов В. М., Гладуш Н. Ф., Мойсеєнко І.П. та інші.
Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов забезпечує кваліфікованими кадрами вищі заклади освіти України: професор Гладуш Н.Ф. працює проректором з наукової роботи, доцент Мойсеєнко І. П. – деканом факультету англійської мови в КНЛУ. Усі факультети Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов добре відомі в Україні та за її межами.
Успішна робота ректорату, деканів шести факультетів, кафедр забезпечує високий професійний рівень підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів наук у галузі освіти, гуманітарних наук, перекладацької діяльності.
З нагоди шістдесятиріччя з дня заснування Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов – моє освідчення в любові рідному інститутові й побажання подальших творчих звершень, реалізації високого рівня якості педагогічної освіти, постійного розвитку міжвузівських міжнародних зв’язків».
Епізод 5. Як ми розвивалися…
В наступні роки інститут жив і працював, долаючи труднощі, розширюючи свою матеріальну базу, удосконалюючи освітній процес, досліджуючи філологічні та педагогічні наукові питання. Інститут пройшов складний період свого існування разом з усім нашим суспільством. Створення в Горлівці вищого навчального закладу значною мірою вплинуло на громадське, культурне та спортивне життя міста: інститут став центром педагогічної освіти для горлівчан, на громадських засадах були започатковані дворічні курси іноземних мов, які згодом перетворилися на Народний університет іноземних мов із трирічним терміном навчання (керівники М. А. Серкутіна, П. В. Терентьєв), працювали гуртки художньої самодіяльності та спортивні секції для всіх містян, активно працював Клуб інтернаціональної дружби (КІД) «Гвоздика» (керівники – президенти Т.О. Гончарова та В. М. Бритенкова), проводилися вечори відпочинку, літературні вікторини, концерти, зокрема й на підприємствах і в установах міста. Важливе місце в історії інституту та міста посідав горлівський осередок «Ал’янс Франсез», яким довгі роки керувала Т.Т. Макарова.
Керівниками інституту в цей період були: 1974 - 1982 роки – кандидат педагогічних наук, доцент Іваненко Галина Сергіївна, 1982-2001 роки – кандидат історичних наук, доцент (потім професор) Кліцаков Іван Олексійович.
Наприкінці 70-х років було запроваджено перехід Горлівського педінституту на підготовку учителів за двома спеціальностями: «учитель англійської і німецької мови» та «учитель французької та німецької мови». Термін навчання на обох факультетах становив 5 років.
Треба зазначити, що у 1976-81 роках значно зросла кількість студентів, що займалися науково-дослідницькою роботою. У 1980/81 році 55,3% студентів працювали у створених при кафедрах 24 Наукових гуртках та 16 проблемних групах.
У 1980/1981 навчальному році було створено дві нові кафедри (німецької мови та громадянської оборони), відкрито три методичних кабінети (німецької мови, російської мови, методики викладання іноземної мови) та три лінгафонні класи. Навчально-методичне забезпечення освітнього процесу в інституті забезпечували 14 працівників бібліотеки, книжковий фонд якої складав 158799 друкованих одиниць. Лише цього навчального року бібліотека одержала 3657 примірників нової літератури.
З 1980 по 1984 рік проректором з навчальної та наукової роботи була кандидат філологічних наук, доцент Рикова Валентина Олексіївна, з 1985 по 1989 – кандидат філологічних наук, доцент Шевченко Людмила Іванівна. Упродовж 80-90-х років в інституті ще зросла кількість студентів, було відкрито нові спеціальності й факультети, збільшилась кількість викладачів і співробітників, зокрема фахівців найвищої кваліфікації. З’явились штатні доктори наук, зміцніли міжнародні зв’язки.
Головну увагу у 80-х роках керівництво приділяло розширенню інституту, запровадженню нових спеціальностей. Так, у 1984 році в інституті було створено заочний відділ для підготовки вчителів однієї іноземної мови: французької, англійської або німецької. Щороку біля 100 осіб, здебільшого вчителі та вихователі, ставали студентами без відриву від основної роботи.
У 1984 році на факультеті англійської мови було відкрито відділення, яке невдовзі реорганізували у факультет іноземної та російської мови. Деканом новоствореного факультету була призначена кандидат філологічних наук, доцент І.С. Кубрак. У 1985 році на базі методичного об’єднання російської мови та літератури створено кафедру російської мови та загального мовознавства. У вересні 1985 року було створено кафедру іноземних мов у складі 11 викладачів, з яких чотири були кандидатами наук: завідувач кафедри В. В. Червонецький, доцент І. С. Кубрак, доцент Г.І. Дегтяренко, доцент Л. Ж. Норкіна.
У другій половині 80-х років розширюється число спеціальностей, збільшується кількість студентів і викладачів в інституті. Так, на факультеті англійської мови учителів готували за такими спеціальностями: англійська та німецька мови; англійська та іспанська мови; англійська та французька мови. У 1986 році на факультеті французької мови запроваджено спеціальність вчителя французької та англійської мов поряд зі спеціальністю вчителя французької та німецької мов.
У 1986 році на факультеті англійської мови створено відділення, для студентів якого першою (основною) стала німецька мова. З 1990/1991 навчального року відділення німецької мови стало факультетом. Кафедру німецької мови очолила кандидат філологічних наук, доцент О.В. Коваленко.
Одночасно в інституті розширюється кількість кафедр. У другій половині 80-х років створено кафедри методики викладання іноземних мов (завідувач кафедри кандидат педагогічних наук, доцент С.В. Роман) та другої іноземної мови (завідувач кафедри – кандидат філологічних наук, доцент Н.С. Форкун).
У 1989 році проректором з навчальної та наукової роботи стала Лариса Жиганшівна Норкіна, з іменем якої пов’язано формування нової політики навчальної роботи в інституті. Демократизація суспільства і національне відродження в Україні викликали потребу в розширенні підготовки спеціалістів, здатних викладати українську мову і літературу, а також іноземні мови на базі української в середній школі. У 1989 році в інституті при кафедрі російської мови створено секцію української мови та літератури, яку очолила старший викладач З.Д. Чабаненко. Українську мову вивчали і нині вивчають студенти всіх спеціальностей і форм навчання. 1989/1990 навчального року при факультеті іноземної і російської мов створено українське відділення: кілька десятків студентів розпочали вивчати українську мову як майбутню спеціальність.
У 1992 році на базі українського відділення було створено факультет іноземних та української мов, який очолив кандидат історичних наук, доцент В.М. Докашенко. На цьому факультеті було створено кафедру української мови на чолі з доктором філологічних наук, професором, академіком А.П. Загнітком. Одночасно фахівців іноземних мов, які працювали на цьому факультеті, об’єднали в кафедру іноземної мови (завідувач – кандидат педагогічних наук, доцент Т.І. Олійник). На факультеті здійснювалася підготовка за спеціальностями іноземна мова (англійська, французька, німецька) та українська мова і література. На заочному відділенні у 90-х роках відкрито нову спеціальність – українська мова і література.
На факультеті іноземної та російської мови в 1992 році було створено відділення психології: там готували вчителів англійської або французької мов, одночасно надаючи фахові знання і навички роботи шкільного психолога. Як провідну, випускову кафедру було створено кафедру психології, відокремивши її від кафедри педагогіки. Очолив новостворену кафедру кандидат педагогічних наук, доцент В.О. Волков.
Зважаючи на зміни статусу і профілю, факультет іноземної та російської мови було перейменовано у 1998 році у гуманітарний. Очолювала його з 1997 року кандидат філологічних наук, доцент Л.В. Садикова, а з 2004 – кандидат філологічних наук, доцент Л.І. Пац.
Ускладнення завдань наукової та педагогічної роботи, збільшення кількості викладачів стали причиною до утворення нових кафедр на найстарішому факультеті – англійської мови. У 1985 році було створено кафедру граматики та історії англійської мови шляхом реорганізації кафедри іноземної (англійської) філології.
Факультет англійської мови став базою для створення вчительсько-перекладацького факультету. З 1992 року в інституті на конкурсній основі здійснюється підготовка за спеціальностями учитель двох мов і перекладач: англійська і французька, англійська і німецька мови, а з 1998 року – німецька та англійська мови. У 1996 році учительсько-перекладацький факультет став самостійним структурним підрозділом інституту, його першим деканом стала кандидат філологічних наук, доцент Н.А. Янко.
З 1992 року в інституті було введено посаду проректора з наукової роботи, яку до 2001 року обіймав доктор педагогічних наук, професор В. В. Червонецький. Під його патронатом став випускатися науковий збірник «Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук». З ним пов’язано проведення першої в історії інституту міжнародної конференції з педагогічних проблем. Саме під його керівництвом розпочала свою активну роботу аспірантура. Однак цього, на жаль, було недостатньо, оскільки ще у 2001 році в інституті було лише 63 доценти на 418 викладачів.
Укладаються угоди про співробітництво з Південним університетом (США), Університетом Сорбонни, представництвом Гете-інституту в Києві, результатом яких стало запрошення іноземних лекторів, отримання оригінальної довідкової, наукової, навчальної літератури, стажування викладачів інституту в зарубіжних інституціях.
Велику увагу керівництво інституту приділяє і виховній роботі. У 1993 році було навіть введено посаду проректора з виховної роботи, яку з 1993 по 1995 рік обіймав кандидат історичних наук, доцент М.Є. Захаров, а з 1995 по 2001 – В.Л. Полтавець. Саме в цей час сформувалися нові традиції нашого вишу – Дебют першокурсника, Фестиваль пісні, фестиваль КВК тощо.
Відбулися зміни й у матеріальній базі інституту, що в 1982 році складалася з двох навчальних корпусів та трьох гуртожитків. Але вже 1987 року було збудовано сучасний дев’ятиповерховий гуртожиток, розрахований на понад 600 місць, запущено третій, четвертий та п’ятий навчальний корпуси, створено перші комп’ютерні класи, нові спеціалізовані кабінети.
Важко знайти випускника інституту, який би не знав і не відпочивав в спортивно-оздоровчому таборі «Альтаїр» в населеному пункті Щурово на березі Сіверського Дінця, заснований як наметове містечко ще в 1963 році. У цей час збудовано кілька цегляних будинків та літній клуб, їдальню та гігієнічні кімнати.
Таким інститут вступив у нове ХХІ століття...
80-ті роки
1984
Випуск експериментальної групи спеціальности Французька та Німецька мова
Дорогі друзі! Спогади про студентські роки та життєвий шлях випускників цієї групи читайте у нашому розділі Я і ГІІМ
90-ті роки
2000-ні роки
Епізод 6. Як ми реформувалися…
У 2001 році на загальних зборах трудового колективу ректором інституту було обрано професора, доктора історичних наук Віктора Миколайовича Докашенка. На долю Віктора Миколайовича випало керувати інститутом у період значних змін і викликів для всієї системи освіти України. Попри економічні та демографічні труднощі, інститут не лише зберіг свої позиції, а й продовжив розвиватися, розширюючи матеріально-технічну базу, збільшуючи кількість факультетів та ліцензійний обсяг.
Станом на 2014 рік, який став знаковою віхою не тільки в історії інституту, а й усієї країни, навчальний процес здійснювався у 8 навчальних корпусах. На 8 факультетах здобували освіту майже 3500 студентів. Здобувачі мали можливість користуватися бібліотечним фондом, який становив 276740 примірників навчальної, методичної, наукової та художньої літератури, фондами ресурсних центрів англійської, французької та німецької мов, працювали 5 комп’ютерних класів з підключенням до мережі Інтернет.
В інституті значно розширився перелік спеціальностей, за якими здійснювалася підготовка фахівців. Так, освітня діяльність, пов’язана з підготовкою фахівців рівня «бакалавр» та «спеціаліст», проходила за спеціальностями: «Мова і література» (англійська, німецька, французька, іспанська, російська), «Українська мова і література», «Переклад» (англійська, німецька, французька), «Практична психологія», а з 2005 року – за новою спеціальністю «Історія». Також зʼявилися нові спеціалізації, такі як: «українська мова та російська мова», «англійська мова та історія», «історія та англійська мова», «історія та практична психологія». Факультет заочного та дистанційного навчання розпочав підготовку фахівців за спеціальностями «Історія» та «Практична психологія».
У 2004 році був заснований факультет довузівської підготовки. Через два роки його реорганізовано у факультет довузівської та післядипломної освіти, що розширило сферу його діяльності.
Навчально-виховний процес в інституті забезпечували 24 кафедри, у складі яких працювали 320 викладачів, серед яких 14 докторів наук, професорів та 102 кандидати наук, доценти. З метою вдосконалення наукової, науково-практичної та навчальної діяльності викладачів нашого інституту у 2003 році було відкрито державне видавництво, почали видаватися періодичні наукові збірники «Східнослов’янська філологія», «Лінгвістичні дослідження» та «Грані історії».
З 2006/2007 навчального року студенти першого курсу почали навчатися за кредитно-модульною системою організації навчального процесу (КМСОНП), що відповідає європейським стандартам Болонського процесу. Таким чином, традиційна студентська приказка «Від сесії до сесії живуть студенти весело» втратила свою актуальність. Успішність навчання та можливість отримати стипендію стала визначатися не лише результатами сесійних екзаменів, але й постійною роботою студентів протягом семестру під час практичних і семінарських занять.
У ГДПІІМ діяло 98 проблемних груп і гуртків, які щорічно презентували результати своїх досліджень на інститутській науково-практичній конференції. З 2004 року ця конференція проводилася з Міжрегіональною конференцією молодих вчених та аспірантів, що сприяло розширенню кола учасників та підвищенню рівня наукових дискусій.
Невід’ємною частиною діяльності ГДПІІМ була міжнародна співпраця, спрямована на інтеграцію інституту до європейського та світового освітнього простору. Географія міжнародних зв’язків інституту охоплювала США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Чехію, Польщу, Бразилію, Швейцарію, Бельгію, Словаччину та ін. Були розроблені модульні програми навчання для проєктів обміну із ЗВО-партнерами, реалізацію яких завадили військово-політичні події на Сході України.
Про наш інститут згадує доктор педагогічних наук Зєня Любов Яківна, яка пройшла шлях від випускниці інституту до проректора:
«ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ – МОЄ ЖИТТЯ, МІЙ СВІТ, МІЙ ДІМ …
1975 рік …. Я – випускниця школи… З атестатом з відзнакою… Саме з ним я прямую до мрії – до Горлівського педагогічного інституту іноземних мов…
Ще дівчинкою 1 класу (напевне після зустрічі з першою вчителькою) я мрію стати вчителькою. Шкільне життя стає моїм світом, який я обожнюю до закінчення школи і уклінно дякую моїм учителям дотепер, які плекали мою любов до вчительської професії і не розчарували…... І, оскільки у молодших школярів (тепер я це знаю з таких наук як педагогіка і психологія) провідною діяльністю є ігрова, єдиний вид гри, який цікавить мене в ранньому дитинстві – «гра у школу»… Згодом, починаючи вивчати німецьку мову, я закохуюся в неї і точно знаю, чого буду навчати дітей…
Вступаю до Горлівського педагогічного інституту іноземних мов (далі – Інститут), який дивом опинився в нашому місті, і попадаю в чарівний світ іноземних мов і культур. В 1975 році Інститут мав лише два факультети: факультет англійської мови і факультет французької мови. З німецькою мовою я могла вступати лише на факультет французької мови, вивчення якої розпочиналося на 1 курсі, а німецька мова вивчалася з 3 курсу як друга іноземна.
І ось я студентка!... І навіть не підозрюю, що 5 студентських років мого життя закарбуються в пам’яті назавжди, як промені яскравого світла, які стануть моїм дороговказом упродовж багатьох років. І що своїх викладачів я пам’ятатиму з вдячністю завжди…, і своїх одногрупників з любов’ю і теплотою…
Першокурсницею я відчуваю себе в паралельному світі…. Щоденна напружена робота з опанування французької мови: постановка вимови, практика спілкування, теоретична і практична граматика й фонетика, лексикологія і стилістика французької мови, література, мовознавство, історія, педагогіка і психологія, і ще багато, багато іншого цікавого, пізнавального, незабутнього. А ще культура Франції і французькомовних країн, твори Альфонса Доде, Віктора Гюго, Олександра Дюма, Гі де Мопассана, Стендаля і багатьох інших в оригіналі, їх стилістичний аналіз, творчість Мірей Матьє, Едіт Піаф, Шарля Азнавура, Джо Дассена і її вплив на вивчення французької мови, історія і культура Франції, Париж і видатні місця… Згодом до вивчення романтичної французької мови додається чітко структурована німецька мова і культура німецькомовних країн… І ти відчуваєш, що твій світогляд наповнюється іншими мовними картинами світу з численними розбіжностями і особливостями і, що ти набуваєш таких якостей як емпатія і толерантність, що формують твою спроможність вступати в міжкультурну комунікацію з носіями мови.
Окрім того, ти дізнаєшся про педагогічну систему А. С. Макаренка, К. Д. Ушинського і Василя Сухомлинського, а головне – про те, що дітей треба любити, і ти ніде про це не прочитаєш…. (слова належать Кіперману Семену Анатолійовичу) і, як підтверджує згодом твій власний професійний і життєвий досвід, це дійсно основне, оскільки жодні технології навчання, включаючи новітні, не спроможні навчити дітей без любові до них.
Через роки ти розумієш, як тобі пощастило, що твоїми викладачами були Серкутіна Марина Андріївна, Бабкіна Олександра Іванівна, Стьопкіна Елеонора Леонідівна, Саєнко Людмила Ємелянівна, Гончарова Тетяна Опанасівна, Гончаров Борис Михайлович, Макарова Тамара Терентіївна, Сущицька Зоя Давидівна, Янукян Тетяна Григорівна, Форкун Надія Сергіївна, Іваненко Галина Сергіївна, Кіперман Анатолій Семенович, Слєпухов Микола Іванович і інші, закохані в свою професію, у свій предмет викладання, в наш інститут, віддані справі підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Вимогливі та об’єктивні, принципові й доброзичливі, надзвичайно працездатні і толерантні…
Осягаючи науки, захоплюючись французькою та німецькою мовами і культурами, педагогічною практикою в школі, я не могла тоді уявити, що інститут стане для мене не просто закладом професійної підготовки, а моїм домом майже на все життя (1975 – 2014).
Утворення сім’ї, народження і виховання дітей, їхня подальша вища освіта в нашому Інституті, особистісне та професійне становлення і зростання, педагогічна діяльність від викладача до проректора і заступника директора, навчання в аспірантурі і захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук, навчання в докторантурі і захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук … На особистісне і професійне самовдосконалення надихав Інститут, мотивував до цього, спонукав і цінував твої успіхи.
Інститут розвивався з року в рік. Започатковувалися різні спеціальності, утворювалися нові факультети: факультет німецької мови, факультет іноземних і української мов, гуманітарний факультет.
Переведений з Білої церкви до Горлівки у 1949 році Педагогічний інститут іноземних мов за 50 років свого існування зазнав найбільшого розквіту за часів ректорства доктора історичних наук, професора Віктора Миколайовича Докашенка, який очолив його у 2001 році. І в цей період, з початком ХХІ століття почався новий етап розвитку Інституту.
Свіжий вітер змін увірвався в приміщення Інституту, в підходи до реалізації професійної підготовки майбутніх учителів, що відповідала викликам сучасності, потребам особистості і суспільства, реформуванню освіти в Україні. Одним із значущих факторів стало підвищення наукового і професійного рівня науково-педагогічних працівників через захисти докторських і кандидатських дисертацій, зростання їх публікаційної активності, застосування сучасних й інформаційних технологій у навчанні іноземних мов, розширення міжнародних зв’язків, студентоцентрований підхід до організації освітнього процесу, створення безпечного освітнього середовища…
У той час Горлівський педагогічний інститут іноземних мов визнавали однією з найкращих лінгвістичних шкіл світу. Важко знайти куточок Землі, де б не працювали наші випускники, демонструючи високий рівень професійної підготовки.
Впевнена, що сьогоднішні труднощі Інститут подолає, збереже свої багаторічні традиції і водночас крокуватиме в ногу з часом! Успіхів і наснаги у підготовці сучасних вчителів Нової української школи!»
Зєня Любов Яківна, доктор педагогічних наук,
професор кафедри педагогіки та методики
навчання іноземних мов
Київського національного лінгвістичного університету
Післямова
Подіями 2014 року ми завершуємо наші епізоди.
Далі буде переміщення до Артемівська (Бахмута), Бахмутський період нашого інституту (2014-2022 рр.), потім буде переміщення до Дніпра у квітні 2022 р. і наш сучасний етап онлайн-функціонування. Двічі переміщений, інститут живе, рухається вперед, будує плани та прагне їх реалізувати, мріє….
Це наша новітня історія й її описувати будуть покоління нинішніх викладачів, випускників і студентів. Ми запрошуємо всіх охочих стати співавторами цих сторінок нашої Історії. Далі буде…
ГІІМ України
ГІДНІСТЬ
ІНТЕЛЕКТ
ІННОВАЦІЇ
МОЖЛИВОСТІ
Спогади випускниці 1970 року Л. Н. Шитікової (Володіної)
Шановні друзі!
На наше запрошення поділитися спогадами відгукнулася випускниця 1970 року Л. Н. Володіна ( Шитікова).
Щиро дякуємо Вам, Любове Никифорівно, і надаємо слово:
Спогади випускниці 1970 року Л. Н. Шитікової (Володіної)
Щирі вітання, рідна Alma Mater, від випускниці Любові Володіної. Ми однолітки, мені цього року теж 75. Навчалася в дорогому моєму серці інституті протягом 1966 - 1970 років, але познайомилася з ним раніше (про це я дізналася лише потім).
В 1964 році я приїхала до Горлівки після завершення 8-го класу школи і вступила до школи-інтерната № 1 (район Короленко). Мені подобалася англійська мова, а це був на той час один з перших в Донецькій області інтернатів з поглибленим вивченням іноземної мови. Здається, цього року був перший набір, до якого долучили мешканці з усієї області. Від інтерната залишилися найкращі спогади, ми відчували себе як вдома, було комфортно жити і навчатися.
Добре запам’ятала вчителів – Соф’янца Едуарда Матвійовича (викладав фізику, був заступником директора, а потім директором), Леонова (можливо Леоненко, викладав українську мову і літературу, а також російську мову), Ромашка Валентина (викладав англійську мову). Всі були великими професіоналами.
Чому я про це розповідаю? А тому, що інтернат був учасником спільного з інститутом проєкту. Представники інституту проводили у нас анкетування, різні позаурочні заходи, відвідували уроки англійської мови, були присутні на екзамені. В класі був великий стенд з матеріалами проєкту, з порадами і рекомендаціями щодо саморозвитку. Можливо в інституті хтось пам’ятає про цей проєкт? А все це свідчить про те, що інститут був і тоді новатором, ініціатором впровадження освітніх новинок.
Я вступала в інститут в рік, коли в країні були два випуски: 10-й та 11-й класи (причина була в реформі школи, яка скорочувала навчання до 10 років – від редакції). Був дуже великий конкурс в інститут, навіть серед медалістів. Від нашої школи-інтернату вступило троє, крім мене ще Карпухіна Рая та Сомова Люда. Складали ми один екзамен з англійської мови, а нашими екзаменаторами були Грінченко Г. М. та Дмитрієва Р. В.
Враження першого дня просто неймовірні: з гордістю і трепетом входила в інститут, де саме добудували нову частину будівлі. Нас зразу направили працювати в колгосп, де пройшли перші знайомства.
Після колгоспу в перший день іду коридором, а назустріч декан Бритенкова Валерія Матвіївна (красива жінка з чудовою зачіскою) питає: «Як справи? Чи все гаразд вдома?». Я була дуже здивована, що за місяць нашого перебування в колгоспі вона вже знала про кожного студента все. Взагалі, це був декан від Бога.
Наша група 116 б, першим куратором та викладачем усного англійського мовлення стала Кулікова Валентина Іванівна. Така красива, така молоденька (ми, мабуть, були її першими студентами), з голубими очима, добра, тактовна, чуйна, завжди усміхнена. Ми дуже любили і захоплювалися нею. Вона першою надала нам ґрунтовну основу. Іноді заняття проходили на природі, це були дійсно змістовні, незабутні заняття. Я теж, завдячуючи нашій мамі Валентині Іванівні, проводила такі уроки під час своєї роботи.
Другим куратором і викладачем англійської мови з домашнього читання була Мар’єва Поліна Михайлівна, гарна, струнка, як модель. Нам говорили, що вона є найбільш суворим та вимогливим викладачем. Однак мені вона запам’яталася як добра, турботлива, розумна, яка піклувалася про нас як малих дітей. Згадується, як вона, дізнавшись про мою застуду, під виглядом, що треба посидіти з її донькою Галочкою, поки вона на засіданні кафедри, а чоловік на роботі в медучилищі, старалася пригостити варенням, чаєм, лимонами для лікування.
Згадую пару з домашнього читання. Понеділок, перша пара… Перед цим на вихідні у нас було завдання прочитати кілька розділів , а от який саме текст точно не пам’ятаю: чи то «Овод» чи «Сага про Форсайтів». Дзвоник, в аудиторію заходить делегація, чоловік п’ять. Потім говорили, що то викладачі Київського інституту іноземних мов атестували наш інститут. Поліна Михайлівна починає пару, а ми розгублено посміхаємося. Звичайно вона зрозуміла цю розгубленість, що не прочитали ми повністю потрібного тексту. І вона так побудувала пару, провела в такому темпі, що попередні розділи романів стали основними для обговорення. Ми й забули про присутніх. На завершення поставила питання про наше ставлення до певних героїв, про наші уявлення подальшого розвитку подій. А на домашню роботу задала звірити свої версії з літературним твором.
Пара закінчилася, гості подякували, відзначили наші гарні знання та вміння вести бесіду. А коли вони вийшли, Поліна Михайлівна закрила двері і добряче нас «похвалила», однак ми все одно були задоволені.
Тимчасово куратором став Монастирський Генріх Якович. Це був дуже мудрий наставник. Скільки життєвих порад, рекомендацій щодо різних ситуацій на уроках в школі, як себе поводити і як вирішувати. Як же вони допомагали в робочому процесі! Неодноразово згадувала його та його поради.
Методику викладали Рикова В. О. і Тараненко ( не пам’ятаю, на жаль, ім’я та по-батькові), вона тоді ще і в школі викладала англійську мову. Ми багато складали планів уроків, наповнювали їх відповідним змістом, приділяли увагу кожному виду мовленнєвої діяльності. Це були конспекти на пів зошита один урок. Я зберігала їх всі, а коли показувала колегам, то вони дивувалися з того, як ґрунтовно нас готували.
Колектив був, як нам здавалося, дружнім, панувала доброзичлива атмосфера. Проводилися конкурси фонетистів, перекладачів. Після педагогічної практики, як її підсумок, проводили КВК англійською мовою, а я традиційно була ведучою. Майже всі викладачі відвідували ці заходи, цікавилися студентським життям.
А ще я хочу згадати викладача латині – Серкутіну М. А. Фрази, які вивчили з нею, пам’ятаю завжди –«Per aspera ad astra», «Volens-nolens», «Omnia mea mecum porto» та ін. А скільки було приколів у наших відповідях, про які вона розповідала у своїх виступах.
З великою повагою згадую також Бритенкову Валерію Матвіївну, Іваннікову Анну Марківну, Терент’єва Петра Васильовича, мою землячку Латишеву, подружжя Олександрових, Михайлова Петра Івановича, Шевченко Людмилу Іванівну, Корчагіна Петра Олександровича, Іваненко Галину Сергївну, Дмитрієву Раїсу Василівну та багатьох інших.
Звичайно, з великим теплом згадую своїх одногрупників - Андріцову Алю, Тютюнникову Ніну, Горобченко Сашу, Ніколаєву Валю, Бедренець Олю, Проличену, Лебідь, дівчат з Узбекистану – Коробову Ларису, Алієву, Махмут і Левітіна. А також однокурсників – Канівець Таню, Домбровську Любу (мої дорогі землячки), Резнікову Ларису, Свістун Любу, Жидкову Валю. Згадую відомий і популярний ВІА «Коробейники» та їх незмінну ведучу на концертах Штакіну Люду.
Дякую долі і своєму інституту за направлення працювати до Золотої Балки Херсонської області. Тут я зустріла свого коханого чоловіка, з яким разом прожили 53 роки.
Пам’ятаю, щиро дякую та направляю низький уклін кожному моєму викладачеві. Дякую за людяність і професіоналізм, за високоякісні знання та любов до професії вчителя, які зі мною все життя! Часто згадую своїх колег та учнів. Пам’ятаю та пишаюся їхніми досягненнями. Було дуже надихаюче вчитися один в одного. Хай все вдається!
Наразі я знову учениця і вивчаю ще одну іноземну мову (Любов Никифорівна зараз проживає в Німеччині – від редакції).
Так що вчитися ніколи не пізно, особливо в такому потужному закладі, як рідна Alma Mater. Щиро рекомендую вступати на навчання до незламної команди та родини суперсили! А вони дійсно взірець незламності!
Щиро бажаю незламному колективу здоров’я, многая літа, допитливих студентів. Продовжуйте розвивати їх таланти та запалювати серця! Мирного неба та здійснення найзаповітнішої мрії!
Бережіть себе та тих, хто поруч, а ще дуже сподіваюся на зустрічі в рідних стінах!
Всіх міцно обійняла!
2014 – 2015-ті роки
2016 – 2017-ті роки
2018 – 2019-ті роки
2020 – 2021-ті роки
2022 – 2023-ті роки
Фотогалерея Іняз у Бахмуті
