«СТРІЧКА ПАМ`ЯТІ»
Життя стає історією. Кожна мить, кожна хвилина, кожен рік залишаються всередині нас згадкою. Стрімкий біг часу не дає можливості передивлятися наші спомини. Але сьогодні ми повинні бути чесними та відвертими. Що залишилося в нашій пам’яті, що будуть пам’ятати наші нащадки?
Сьогодні 9 травня 2020 року. День Перемоги – 75 річниця.
Для нас це велике свято. В нашій країні кожна родина має своїх героїв – захисників Батьківщини, які ціною свого життя здобули Перемогу. В інший час цей день був би уквітчаний червоними тюльпанами та бузком, люди йшли до Вічного вогню, поздоровляли сивих ветеранів, збиралися родинами і співали пісні воєнних років. Сьогодення не дає нам можливості бути разом в день великої Перемоги. Та це не означає, що ми не можемо згадати своїх героїчних дідів та прадідів, які боронили нашу землю від фашистської навали або кували Перемогу в тилу. Ми пишаємося Героями! І пам’ятаємо якою ціною завойоване щастя.
Наталія Ковальська, викладач
В моїй родині живе пам’ять про діда – Сабліна Івана Наумовича. Він захищав Батьківщину з перших днів війни. Його дружині тричі приносили похоронку. Але нові листи підтверджували, що живий і після госпіталю знову буде на передовій. І що не загине, доки не побачить, що Рейхстаг упав. Вважається зниклим без вісті. Останній лист був з-під Сталінграду.
Його старший син – Саблін Григорій Іванович – і після війни перебував в армії, повернувся додому в 1947 році. Відбудовував рідне село, виховував молодших брата та сестру, бо залишилися і без мами.
Мої діти та онуки будуть пам’ятати про рідних, які захищали Батьківщину та їхнє майбутнє.
Докашенко Галина Петрівна
Я дитина вже другого повоєнного десятиліття, але війна торкнулася й мене. Я зростала, не знаючи жодного із своїх дідів. Вони обидва залишилися на полях битв: Тішин Василь Гнатович загинув на Курській дузі влітку 1943 року, а Безрук Федір Васильович загинув під час операції «Багратіон» на білоруський землі в 1944 році.
Мені пощастило поспілкуватися ще тоді з живими батьками мого чоловіка, які були учасниками бойових дій – Докашенко Микола Микитович закінчив війну моряком Тихоокеанського флоту, а Саркіц Валентина Павлівна служила в Політуправлінні 4-го Українського фронту і закінчила війну в Празі.
З кожним роком ветеранів тієї війни стає все менше й менше. Царство небесне усім, кого немає з нами.
Наші онуки знають історію своєї родини, а значить – зв’язок поколінь не втрачено.
Бєліцька Євгенія Миколаївна
Із вдячністю схиляю голову перед захисниками Батьківщини, які вибороли Перемогу у Великій Вітчизняній війні! Пам’ять про Ваш подвиг назавжди залишиться у наших серцях!
Діди:
Белецький Микола Дмитрович. Кубанський козак, єдиний з сім’ї (яку везли у Сибір) зміг утекти з возу, сидів кілька діб у болотах, став глухим на одне вухо. Приховав цю інформацію у військкоматі. Так і пройшов – майже глухий – всю війну. Кавалер ордену Вітчизняної війни. Мовчазний, справедливий, з великою внутрішньою силою та гідністю.
Буценко Карпо Харлампійович. Утік від жорстоких батьків з Бесарабії, потрапив у колонію Дзержинського, ту саму, де «Мустафа дорогу стропил – Мустафа по ней ходил». У фінську війну був сильно поранений. Всю Вітчизняну працював водієм у підмосков’ї. Волелюбний, добрий, з щирою, відкритою душею.
Це коріння моє і І.М.Запасної. Пишаємося!
Концур Николай Михайлович
Мой прадед Концур Иван Наумович воевал с апреля 1944 г. Был радистом в 330 истребительно-противотанковом полку Первого Украинского фронта. Он обеспечивал связь и устранял прорывы телефонного кабеля во время боя. Неоднократно был отмечен за мужество и стойкость, Воевал в Польше, гдепопал в засаду во время проверки кабеля и сумел выйти из боя победителем, уничтожив 4 и взяв в плен 2 противников. За этот подвиг был награжден орденом Славы ІІІ степени. Когда он вернулся домой, в Запорожскую область, ему исполнился 21 год.
Виктория Кузьмина
Здравствуйте! Спасибо огромное за инициативу.
Это мой дедушка Кузьмин Михаил Иванович. Прошел всю войну, дважды был ранен, вернулся живой!!! Встретил мою бабушку, воспитал сына, и после войны охранял наше мирное небо над головой. Пишу и слезы наворачиваются, сегодня утром я его вспоминала в преддверии праздника. В детстве на 9 мая я всегда ходила на парад с шарами и огромными бантами, а бабушка в это время готовила праздничный стол))) Я не помню ни одного раза в жизни, чтобы дедушка повысил на меня голос, хотя был строгим человеком и большим начальником. Светлая ему память.
Светлая память всем ГЕРОЯМ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Грицук Оксана Вікторівна
Глушков Микита Михайлович, 10.04.2012 р., на фронті з 1941 року. Був у полоні у 1943 р. З 1943 р. по 1945 р. воював у лавах Першого Українського фронту.
Ми пам’ятаємо.
МИ ПАМ’ЯТАЄМО! МИ ПИШАЄМОСЯ!
30 липня 1944 року – відразу після звільнення села Андріївка (донецька область, неподалік від Савур-могили).
Друга з правого боку (нижній ряд) – Маркова Катерина Юхимівна – бабуся О.В. Муратової.
Перший із лівого боку (верхній ряд) – Березовський Василь Андрійович – дідусь О.В. Муратової.
Пішов на фронт у вісімнадцятирічному віці (1943). Був двічі поранений. Дійшов до Берліна.
Мараховська Валентина Гаврилівна
Мараховський Іван Леонтійович – 1909 р.н., від початку воєнних дій мобілізований не був через роботу на об’єктах в тилу, що забезпечували потреби фронту (м. Волноваха, Донецька обл.). Був призваний на фронт 1943 року, а невдовзі дружина Марія, що на той час виховувала двох малолітніх дітей, отримала похоронку: її Іван, рядовий Червоної армії, поліг смертю хоробрих 19.01.1944 р. в районі Великої Білозерки Запорізької обл. у неповних 44 роки. Його онукам знати діда вже не судилося…
Шануємо пам’ять мільйонів полеглих, що боронили наше майбутнє…
Ефимов Дмитрий Владимирович
Посохов Роман Федорович, 1915 года рождения.
Единственный родственник – ветеран Великой отечественной войны, с которым мне посчастливилось видеться в осознанном детстве.
Мой прадед прошел всю войну от начала до конца, воевал на Белорусском фронте, получил боевое ранение. Получил боевые награды:
Медаль «За боевые заслуги»
Медаль «За отвагу»
Орден Славы III степени
Орден Отечественной войны II степени.
Наши Герои всегда буду живы – пока мы помним о них в наших сердцах!
#СпасибоДедуЗаПобеду
Алексеева Елена Михайловна
Моя семья помнит и гордится отцом и дедушкой Бездетко Алексеем Ивановичем. Во время войны он служил разведчиком. Был награждён орденом Славы, орденом Красной Звезды, медалью “За взятие Берлина”.
Мы гордимся, мы помним, какой ценой завоёвана Великая Победа!
Концур Виктория Владимировна
С детства я знала, что у меня есть героический прадед – Ковалев Иван Павлович. До войны его семья жила в Сталинской обл. (УССР), а с началом оккупации была эвакуирована в г. Алма-Ата, откуда он был призван в ряды Красной Армии. Погиб в боях за Сталинград (Волгоград) в августе 1942 г.
Когда мне было 8 лет, мы с мамой поехали в г. Волгоград, чтобы посетить Зал воинской славы на Мамаевом кургане. Среди длинного списка погибших на поле боя мы отыскали и имя моего прадеда. Я поняла, что мы его нашли, когда мама остановилась и заплакала.
Пожидаева Надежда Петровна
Кошелєва Наталя Геннадіївна
У нашій родині зберігається пам’ять про нашого дідуся, гірничого інженера Волкова Олексія Львовича.
У воєнні роки він працював на здобуття Перемоги нашою країною на посаді директора рудника на Середньому Уралі. Марганцева залізна руда, яку видобували на руднику, відправлялася на Магнітогорський металургійний комбінат для виготовлення танкової броні радянських танків Т-34.
Наша родина пишається тим, що у великій Перемозі нашої Батьківщини над фашизмом є внесок і нашого дідуся.
Несторук Наталья Анатольевна
Несторук Николай Григорьевич, погиб во 2-й день войны – в июне 1941 года;
Долгопольский Иван Никифорович, погиб в 1941 году, в похоронке – район Д, село Лубны.
Я помню, я горжусь!
Ковтун Оксана Викторовна
Мой дед, Ковтун Николай Андреевич, дошел до Японии.
Поклон земной тебе за то, что дал мне Жизнь – ценой своей жизни. Мы, твои дети, внуки и правнуки безмерно благодарны тебе и всем фронтовикам за Мир, в котором мы живем! ВЕЧНАЯ ВАМ ПАМЯТЬ.
СПАСИБО ДЕДУ ЗА ПОБЕДУ!
Круть Елена Владимировна
Мой дед, Земляной Трифон Иосифович, уроженец Харьковской области, пошел на войну в 1941 году. Воевал, сражался за нашу Родину, пропал без вести в 1943 … И, вдруг, неожиданно для всех, вернулся домой в 1947 году. Оказалось, что он был в плену у немцев.
После войны работал старшим экспедитором наКраматорском машиностроительном заводе, планировал перевезти семью в Краматорск….. Но в 1948 году скончался от смертельных ран..
МОЯ СЕМЬЯ ГОРДИТСЯ ИМ! СПАСИБО ДЕДУ ЗА ПОБЕДУ!
Ткаченко Людмила Владимировна
Моя семья гордится дедом Исаченко Савелием Яковлевичем. Он прошел всю войну, был ранен, вернулся домой с обезображенной кистью руки. У него было 6 детей. Два старших сына Никита и Антон также ушли на фронт, но не вернулись. Младшему ребенку дедушки – моей маме было 2 года, когда началась война. К тому времени у нее уже не было мамы, а у дедушки – жены, она умерла перед войной от болезни. После возвращения с фронта дедушка работал в родном колхозе Одесской области. Прожил 86 лет.
С ДНЕМ ПОБЕДЫ!
Русакевич Тамара Феликсовна
Наша семья хранит светлую память о папином старшем брате Константине Казимировиче Русакевиче, 1922 года рождения, который погиб 8 февраля 1945 года и похоронен в городе Мальч (сейчас Польша).Был награжден Орденом “За отвагу” и Орденом “Отечественной войны” второй степени. Ему было всего 22 года.
Троценко Инна Владимировна
Ветеран Великой отечественной войны, воин нашей семьи – мой дедушка, Сахаров Дмитрий Иванович, 1907 г.р. Воевал с осени 1942 года простым рядовым. Участвовал в страшной Сталинградской битве, был тяжело ранен в 1944 году и 8 месяце пролежал в госпитале. Награжден Медалью «За оборону Сталинграда».
По словам мамы, о войне почти ничего не рассказывал. О Сталинградском сражении говорил: «стреляли и бомбили так, что ни земли, ни неба не было видно».
Всегда вспоминается дед Митя спокойным, веселым, мудрым. Он был рассудительным до конца дней (умер на 89 году жизни).
Новохатняя Ольга Олеговна
На первом фото мои прабабушка и прадедушка – Дудка Григорий Семенович (1916 года рождения) и Дудка Ольга Ивановна (1912 года рождения). Прадедушка прошел всю войну от начала до конца в звании старшина. Дошел до Берлина, был ранен под Сталинградом. В военные годы был награжден Орденом Красного Знамени и медалями за Отвагу.
На фото 2 – Прадедушка в возрасте 60 лет…дожил до 74 лет.
Горжусь!
Архипова Ирина Михайловна
Макаренко Федор Терентьевич. Водитель танка Т-34. Прошел всю войну. Дошел до Берлина, где и встретил День Победы. Помним и гордимся!
Тітова Ольга Борисівна
Нашим героїчним дідусям:
Васильченку Микиті Степановичу;
Васильченку Степанові Степановичу;
Тітову Євгенові Олексійовичу;
Кресалу Миколі Степановичу
Сологору Андрієві Матвійовичу;
Надточаєву Володимирові Григоровичу;
Габецю Леонідові Миколайовичу;
а також відважним, сильним та лагідним бабусям:
Кресало Олені Степанівні;
Кресало Лідії Степанівні;
Васильченко Ірині Степанівні;
Габець Цецилії Ісааківні;
Слюті Марії Свиридівні – низький уклін та безмежна вдячність!!!
Королёва Елена Юрьевна
Мой дедушка Тихоненко Георгий Архипович, майор танковых войск, в армии с 1938 года ,прошел всю войну. К счастью ни разу не был ранен, получил только контузию. Был награжден орденами Александра Невского и Красного Знамени, медалями за участие в Курской битве, за взятие Будапешта и другими. Мы, его дети, внуки и правнуки гордимся своим замечательным дедушкой и будем помнить о нем всегда. Спасибо тебе за победу!
Эту информацию я нашла в интернете.Здесь можно найти сведения о ветеранах войны, награжденных орденами и медалями, описан их подвиг.
http://baza.onagradah.ru/search_awards
Тихоненко Георгий Архипович 1911г.р.
Орден Александра Невского
Звание: майор
в РККА с 1938 года Место призыва: Зверевский РВК, Ростовская обл., Зверевский р-н
Место службы: 36 тп 50 АБрянФ
Дата подвига: 07.09.1943,13.09.1943-15.09.1943
Орден Красного Знамени
Дата подвига: 15.07.1943
Борозенцева Татьяна Валерьевна
Я счастливая – могла обнять обоих своих милых дедушек. Иосиф Аверьянович Проценко (1914 – 1986) служил во флоте. В 1942 году перенес плен, освобождал Украину, потом восстанавливал колхозы в Ново-Астраханском р-не Луганской области.
Алексей Васильевич Скарга (1916 – 1978), кадровый офицер, участник Сталинградской битвы. Был командиром батареи. Во время боя свой командирский пункт разместил в подбитом немецком танке. Линия фронта перемещалась, и так получилось, что несколько суток раненый комбат Скарга провел в окружении немецких войск до очередного наступления наших. Воевал до Победы, вышел в отставку в начале 50-х.
По праву первой внучки храню в душе их родные добрые улыбки, заботливые голоса и ласковое тепло широких ладоней.
Гордієнко Юлія Федорівна
Наша родина шанує пам’ять батька та діда.
Матлак Іван Макарович (27.01.195 – 06.02.1992) воював у фінській та Великій вітчизняній. Був нагороджений орденом та медалями. Після війни повернувся до рідного села НовокатеринівкаСтаробешівського району Донецької області, де працював вчителем географії, біології, німецької мови, физичного виховання та завучем школи.
Світла пам’ять!
Врюкало Виктория Николаевна
Пазий Кузьма Емельянович (1912-1943) погиб под Курской дугой.
Пересичанский Павел Анисимович (1894-1942) погиб в Харьковской области.
Врюкало Василий Григорьевич (1910-1970) прошел всю войну, награжден орденами и медалями.
Козлова Валентина Михайловна
Это наш дедушка – Козлов Григорий Михайлович (06.08.1924 г.р.). Воевал на Курско-орловской дуге. Награжден многими орденами и медалями. Закончил войну сержантом. После войны работал кузнецом на станции Опытная. Женился, растил 4-х детей. Почетный гражданин г. Бахмут. Умер в 1995 году. Наша семья гордится героем!
Ясинецька Олена Анатоліївна
На превеликий жаль, дідусі мої померли, коли мені ще й 2-х років не виповнилося. Вони були добрими, чуйними, мудрими й турботливими. Обидва пройшли війну з 1941 по 1945 роки.
Ясинецький Олександр Якович пішов воювати піхотинцем, потім був кулеметником. Нагороджений медалями «За визволення Варшави», «За визволення Праги», «За взяття Берліну».
Мотузко Яків Іларіонович був капітаном. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», «Орденом Червоної Зірки», медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
Пам’ятаємо, пишаємося, вдячні, любимо.
Евсеенко Сергей Андреевич
Дегтярев Федор Тимофеевич (1904 – 1962), мой дядя. Ушел на фронт из Ямполя, где был с 17.06.1942 г., куда и вернулся после окончания войны 17.07.1945 г. Служил в пехоте, рядовым.
На обратной стороне фото надпись:
«На долгую и добрую память любимой жене Паши от мужа и воина отечественной войны Феди. 25. VI. 1944 г. Память Великой Отечественной войны с фашистскими оккупантам слава борцам за Родину. Смерть немецким гадам»
Коротунов Михаил Викторович
Дед, Каратунов Павел Федорович, 1901 г.р. ушел добровольцем 25.06.41, с 12.07.41 зачислен в 47СП 15СД 2 Мех корпус. Ранен в оборонительных боях под Киевом. После выписки из госпиталя воевал под Артемовском, Новозвановкой. Принимал участие в наступлении мая 1942 на Славянск, затем переведен в 21 А. Оборона на реке Тим, после начала операции «Фридерикус» отступал на Старый Оскол, Касторная, Миллерово, Ростов, Кавказ. Зачислен в 3 батальон, 1339 СП 318 СД 18 А. За участие в десантной операции на Новороссийск награжден медалью «За отвагу». За бои в составе отвлекающего десанта на Эльтигенском плацдарме (Крым) в декабре 1943 г. награжден орденом «Красная Звезда». Дальнейшая судьба не известна.
Тесть, Волков Николай Иванович, участник Зимней войны 1939-1940 г.
12 октября 1941 г. В составе 24А 37 Инжбат эшелоном движется в район Вязьмы. Вместе с 600 000 бойцов РККА попадает в плен в Вяземском котле. Три побега из Дулагов Смоленской области. Бои в партизанском соединении 1 партизанской дивизии «Д» (им. «Дедушки») в 1 полку 3 батальона командиром взвода, лейтенант.
Снова плен в июле 1942 г. , Дулаг г. Дорогобуж, Шталаг 1Х А, затем 1 ХБ ( ревир для больных и доходяг) Stammlager IX A (Шталаг IX A) располагался юго-западнее Касселя. Освобожден в 1945 г.
С 1965 г. признан ветераном войны. Получал наградные часы, юбилейные медали, орден «Отечественной войны» в 1985 г. (юбилейный)
Брат бабушки, Легостаев Александр Савельевич, воевал в зенитной артиллерии, майор, орденоносец.
Легостаев Петр Савельевич, пулеметчик, вернулся без ноги, орденоносец.
Легостаев Иван Савельевич, рядовой, погиб весной 1945 г. в Венгрии.
Дядя по линии матери, Мягкоголовый Леонид Александрович, а РККА с 1939 г., воевал в 64 ОЗАДН (зенитчик) 22.08.42 г. сбил два самолета противника (Хейнкель 111 и Юнкерс Ю-88) награжден орденом «Красной Звезды». На это время его расчет сбил 22 самолета. Награжден медалью «За боевые заслуги», «За победу над Германией», орденом «Отечественной войны» 1 ст.
Муж сестры бабушки, Тельных Никита Семенович, воевал во взводе пешей разведки 7 гв. Возд. Десант. полка 2 ВДД. Орден «Славы» 3ст., «Красной Звезды», медали «За отвагу» (две).
Стуканова Юлія Ростиславівна
Мій прадідусьЛевік Маркович Шустін, уродженець міста Річиця в Білорусі, воював у Другій світовій війні, дійшов до Берліну. На щастя, він повернувся живий, завдяки евакуації вціліла і його родина – дружина Баляз дітьми. Вони прожили ще довге життя, виростили чотирьох доньок, одна з яких – моя бабуся по батьку Софія Стуканова (Шустіна). Левік Маркович ніколи не хотів війни, мабуть, саме тому він мало що розповідав про неї… Пам’ятаємо.
