Вищий навчальний заклад відрізняється від школи змістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція вищого навчального закладу – формування особи фахівця. І саме цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів та студентів.

Система вузівського педагогічного спілкування в ланці «викладач – студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх приєднання до загальної професії, а це значною мірою сприяє зняттю вікового бар’єру, що заважає плідній спільній діяльності викладачів та студентів.

Виділити основні вимоги до відносин «викладач – студент», «студент – викладач» можна таким чином:

1. Взаємодія чинників співпраці і відомостей щодо організації виховного процесу;

2. Формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;

3. Орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю і тим самим подолання авторитарної виховної дії;

4. Використання професійного інтересу студентів як чинника управління вихованням і навчанням і як основи педагогічної і виховної роботи.

Взаємодія по лінії «викладач — студент» є одним з основних у всьому соціально-педагогічному процесі. Саме тут відбувається безпосередня «передача» всього різноманіття знань, інформації, установок, ціннісної орієнтації тощо, в цілій системі вищої освіти.

У взаємодіях студентів і викладачів найбільш характерними є наступні причини конфліктів:

– відмінності в ціннісних орієнтаціях;

– нетактовність в спілкуванні;

– відмінності у взаємних очікуваннях;

– рівень професіоналізму викладача і успішність студентів.

Створити належні комунікативні умови між викладачем та студентом можна за допомогою спеціальних умінь, які дозволяють зняти напругу і створити ситуацію відкритості, що сприятиме високій ефективності навчального процесу:

1. Уміння керувати процесом взаємодії і фазами контакту:

• уміння продемонструвати щиру доброзичливість;
• використовувати принцип позитивного зворотного зв’язку для підвищення самооцінки учасників взаємодії, актуалізація їх особистісних ресурсів;
• відкрита демонстрація своїх почуттів, відносин;
• уміння «подати себе», створити свій позитивний образ;
• повідомити інформацію, цікаву всім, розповісти про якийсь факт емоційно виділяючи особистісне начало в ньому;
• навчитися керувати ініціативою під час контакту: зацікавлено слухати, погоджуватися з доводами, повторити якусь думку, висловлену студентом раніше, відреагувати мімікою на якусь дію студента (наприклад, покачати головою);
• розговорити самого некомунікабельного, визначити коло його інтересів (можна розповісти про якусь подію, поспостерігати за його реакцією, попросити оцінити і т.д.);
• завершити розмову, але так, щоб студенти цього не відчули;
• зменшити кількість прямих вимог, перейти на непрямі;
• уміння не втратити з поля зору інших при діалозі з одним.

2. Уміння бути відкритим і комунікабельним у взаємодії.

Часто викладач сам «комплексує», боїться показати свої хороші сторони, того, що втратить свій авторитет. Він вважає, що якщо він буде виглядати солідніше, то і студенти його будуть слухатися. А також часто студенти бояться виступати перед аудиторією, невпевненість у своїх силах тощо

3. Уміння перекладати спілкування на духовний, особистісний рівень.

4. Уміння визначати «небезпечні зони» для спілкування: в яких випадках інша сторона може роздратуватися, стати більш агресивною, вміння поставити себе на місце іншої сторони і зрозуміти її реакцію, уміння проявляти у відносинах терпимість, повагу;

6. Уміння знімати нервову напругу (здатність розслабитися).

7. Уміння володіти своїм настроєм і створити собі гарний настрій і виразність особистості, позитивно впливати на взаємовідносини між суб’єктами освітнього процесу.

Таким чином, контакт викладача зі студентами може бути: логічним (контакт думки), психологічним (контакт в зосередженості уваги студентів на інформацію і дії, які поступають від викладача), моральним (що забезпечує співдружність викладача і студентів).