Продовжуємо спогади Івана Артемовича Пащенка.

«Швидко спливає час, але в серці залишаються спогади про перших керівників, перших викладачів, перших студентів інституту. Я наважився коротко розповісти про тих людей, із якими звела мене доля наприкінці 40-х і на початку 50-х років, тих, хто в складних умовах сприяв становленню й розвитку інституту.

Особистість директора (ректора) – головне багатство інституту, оскільки від нього багато залежить: чи залишить вищий навчальний заклад слід у душі студента, який обрав собі нелегку, але прекрасну дорогу в школу. Першим директором Білоцерківського інституту іноземних мов був М.А. Якименко – людина невичерпної енергії, висококваліфікований викладач української мови і літератури. Він захоплювався історією, філософією, писав статті, посібники з методики викладання української літератури. Цій людині не властиві були самозаспокоєння, гордовитість. Працював напружено, творчо. Вимогливий, але справедливий, високоосвічений. Не терпів нікчем, а також будь-яких проявів непристойної поведінки. М.А. Якименко створив особливе середовище в інституті, у якому легко дихалося, працювалося, незважаючи на всі життєві труднощі. Вірилося в краще майбутнє. Досвідчені викладачі надавали допомогу молодим. Студенти старанно вчилися. У виші панувала доброзичлива та душевна атмосфера.

Максим Автономович попрацював керівником інституту менше двох років. Знайшлися «друзі», які з’ясували, що він син куркуля. З ініціативи керівних органів місцевої влади його було звільнено з посади директора. Міністерство освіти УРСР потурбувалося про невтомного працівника на ниві освіти: М.А. Якименка було призначено директором середньої школи м. Чорнобиля. Через деякий час він очолив Чорнобильський міський відділ народної освіти. Згодом захистив кандидатську дисертацію й працював завідувачем кафедри української мови і літератури Черкаського педагогічного інституту. Пізніше захистив і докторську дисертацію з методики викладання української літератури.

У кінці 1949 року прибув в інститут заступник директора з навчально-наукової роботи В.М. Хіміч, родом із Полтавщини, земляк славетного письменника Панаса Мирного. Він із гордістю розповідав, як у підлітковому віці із своїми друзями спостерігали у щілини паркану за Панасом Яковичем, який працював у своєму садку. Володимир Микитович мав вищу педагогічну освіту й до війни працював у вишах м. Харкова. Розпочав свою діяльність із вивчення стану навчальної, виховної та наукової роботи в інституті. Відвідував лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття викладачів і давав глибокий аналіз проведення таких занять. Викладачі, співробітники, студенти сприймали його передусім як добру, щиру, чуйну людину, а вже потім як заступника директора з навчально-наукової  роботи.

Дружні стосунки були між директором інституту та його заступником, вони доповнювали один одного. М.А. Якименко добре знав школу, вимоги до вчителя, особливо початкових класів, і його підготовку в педагогічних училищах, а В.М. Хіміч– вищий навчальний заклад і формування в ньому вчителя для середньої школи. Та й віку були приблизно однакового.

Навесні 1951 року  у зв’язку з погіршенням стану здоров’я  Володимир Микитович звільнився з посади заступника директора інституту й переїхав на постійне місце проживання у м. Ворзель Київської області.

Улітку 1951 року заступником директора з навчально-виховної роботи було призначено А.Г. Юрженка (Півторадню). У цей же час став до роботи новий директор інституту Ф.В. Пономаренко, який обіймав цю посаду до 1953 року. Після нього цього ж року директором Білоцерківського учительського інституту іноземних мов було призначено О.П. Павелка. Це була молода, всебічно обдарована людина. Олексій Пилипович досконало володів українською та російською мовами, знав англійську. Він очолював інститут лише рік, проте результати його діяльності були відчутні: поліпшився стан науково-дослідної роботи, з’явились перші публікації викладачів у наукових журналах за 1953 рік. В інститут стали запрошувати провідних учених України для читання лекцій студентам, надання кваліфікованої допомоги кафедрам та окремим викладачам у проведенні науково-дослідної роботи. На засіданнях кафедр систематично обговорювалися досягнення світової, вітчизняної педагогічної та філологічної наук. Краще стали працювати студентські наукові гуртки. Загалом в інституті панувала творча атмосфера. Навесні 1954 року О.П. Павелка  відкликали до Києва. Спочатку він працював у відділі науки та навчальних закладів ЦК Компартії України, а згодом –  у Київському педагогічному інституті ім. Горького. Захистив докторську дисертацію, став професором. Багато років завідував кафедрою філософії, був проректором із наукової роботи КДПІ ім. Горького.

Перші викладачі інституту… І зараз чітко уявляю їхні постаті, добре знайомі обличчя, досі вчуваються мені їхні голоси, хоч минуло від того часу 50 років.

Наприкінці жовтня 1949 року приїхав із Запорізького педінституту доцент Йосип Борисович Геншафт. Він умів найскладніші мовознавчі поняття розкрити доступно, переконливо. Уповільненим темпом викладу, логічним наголосом виділяв головне, найбільш суттєве, те, що майбутні вчителі повинні розуміти й пам’ятати. Доцент Геншафт Й.Б. був принциповим, вимогливим до себе й до студентів, його поважали за оптимізм і веселу вдачу.

Одним із найулюбленіших педагогів інституту був кандидат філологічних наук І.Ф. Федірко. Викладав російську літературу, керував гуртком. Педагогічна майстерність Івана Федоровича, гуманне ставлення до студентів, мудрі, образні виступи на зборах, вечорах зробили свою справу. Він користувався неабияким авторитетом серед майбутніх учителів. Його любили, а разом із ним і його предмет. Змістовними, цікавими, конструктивними, переконливими були виступи Івана Федоровича на засіданнях вченої ради інституту, виробничих нарадах. До його розумних порад прислухалися викладачі, адміністрація. Кожен, хто працював разом з Іваном Федоровичем та вчився у нього, в серці зберігає найкращі спогади.

Якщо в перші місяці роботи інституту відчувалася гостра потреба в кваліфікованих кадрах іноземних мов, то в кінці 1949 / 1950 навчального року це питання загалом було вирішене. З Харківського інституту іноземних мов прибули до Білоцерківського учительського інституту добре підготовлені теоретично й практично викладачі – В. І. Муравейник, який очолив кафедру французької мови, та Шерстюкова О.Т., яка була призначена завідувачкою  кафедри англійської мови. З Ленінграда приїхала випускниця педагогічного інституту ім. О.І. Герцена Т. Й. Юдзон, яка добросовісно, з любов’ю ставилася до роботи викладача англійської мови, а з Москви – аспірантка університету ім. М.В. Ломоносова Н.М. Лисенко, яка успішно працювала на кафедрі французької мови й плідно займалася науково-дослідною роботою.

З кожним роком збільшувалася кількість студентів, а тому відчувалася потреба в нових викладачах, зокрема на кафедрах іноземних мов.

Серед нового поповнення викладачів були неординарні, різнобічно обдаровані. Так, на факультеті французької мови розпочали працювати Р.Й. Ришковський і О.П. Половинкіна, які мали досвід роботи у вищій педагогічній школі. Приємно згадати Ромуальда Йосиповича, який був взірцем для викладачів, особливо іноземних мов. Мудрий, з високою ерудицією, надзвичайно чемний, доброзичливий й водночас вимогливий як до себе, так і до інших. Вражало його досконале володіння французькою мовою. Організований, дисциплінований, й окрім того, прекрасний гуморист. Як тільки лунав дзвоник – він перший піднімався зі стільця і приємним голосом закликав усіх до роботи, а усміхнені викладачі поспішали в аудиторії до своїх студентів. Популярність Р.Й. Ришковського з-поміж викладачів, студентів, співробітників інституту піднесла авторитет не тільки кафедри, а й факультету французької мови. Лекції О.П. Половинкіної з методики французької мови були змістовні, цікаві, насичені прикладами з досвіду роботи кращих учителів.

Факультету англійської мови також пощастило. З Київського інституту іноземних мов приїхали молоді, але блискуче підготовлені викладачі – М. П. Дворжецька та М.В. Угляренко.

З  перших днів роботи в інституті Маргарита Петрівна показала не тільки ґрунтовні знання з іноземної мови, а й уміння передати їх студентам. Саме від неї багато студентів перейняли любов до англійської мови. Вона виявила себе вмілим організатором, вимогливим викладачем, доброзичливою, щирою людиною. Працьовитість, наполегливість, принциповість, активність Дворжецької М. П. дали свої результати – вона стала відомим ученим, професором.

Угляренко М.В. за невеликий проміжок часу роботи в інституті став одним із найавторитетніших викладачів англійської мови не тільки завдяки глибоким знанням предмета, умінню працювати зі студентами, а й добрій, спокійній вдачі, витримці, працьовитості, умінню дружно жити й працювати в педагогічному колективі.

Не можна не згадати викладача суспільних наук С.К. Журавльова, який із 1951 року перебував на педагогічній роботі в Білоцерківському учительському інституті іноземних мов. Через два роки захистив кандидатську дисертацію, після чого його затвердили завідувачем кафедри. Степан Костянтинович дуже відповідально ставився до роботи, чесно працював як викладач і керівник кафедри. Брав активну участь у громадській роботі інституту й міста Біла Церква. Його лекції були змістовні й цікаві. Він мав добру й ніжну душу, його скромність і простота вражала. Це була працьовита, мов бджола, й водночас принципова людина.