На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1954 року за № 1304 і наказу Міністра освіти УРСР від 9 вересня 1954 року за № 421 Білоцерківський педагогічний інститут іноземних мов було переведено з міста Біла Церква Київської області до міста Горлівка Сталінської (нині Донецької) області й названо: Горлівський педагогічний інститут іноземних мов. Переїзд відбувся у першій половині вересня 1954 року.
«Суху» мову документу доповнює емоційна розповідь кандидата педагогічних наук, доцента Г. С. Іваненко: «Дізнаюсь про новину – інститут переводять у Горлівку. Не можу збагнути, де це місто знаходиться, ніколи нічого про нього не чула. Лише ввечері з’ясувала, Горлівка є столицею злочинного світу всього Радянського Союзу, в ньому розташований керівний центр бандитів. Вечорами на вулицю виходити не можна: роздягнуть, знімуть усі прикраси, вишукані наряди, роззують. Тому брати з собою у Горлівку ручні годинники, золоті прикраси, коштовні речі не варто, бо знімуть. Не потрібні і білі сорочки, кофти, плащі, бо через п’ять хвилин вони будуть чорними від вугільного пилу. Ось таку характеристику «знавці» давали нам, наївним викладачам, в той час, коли горлівчани радісно чекали нашого приїзду…
В останні дні серпня напруга в інституті непомірно зростала… 1 вересня 1954 на пероні Білоцерківського залізничного вокзалу до від’їзду вже було повністю підготовлено 11 товарних вагонів, біля яких стовпились викладачі і співробітники із родинами, студенти і сотні проводжаючих. Був сміх і сльози, гірке розставання із рідними і друзями. Масовим було негативне ставлення до переведення інституту в Горлівку…
З Білої Церкви до Горлівки наш ешелон добирався три доби. Першого вересня пізно ввечері ми виїхали із Білої Церкви, а …4 вересня вже темним вечором наш поїзд зупинився біля горлівської залізничної станції, якою була на той час невелика стара одноповерхова будівля.
Не встиг наш поїзд зупинитись, як по привокзальній території полинули звуки духового оркестру. Нас зустрічали; на пероні гриміла музика, а рядом стояла велика кількість народу. Міська адміністрація, студенти гірничого технікуму, представники від різних колективів міста прийшли вітати професорсько-викладацький склад з новосіллям Горлівського педагогічного інституту іноземних мов.
Тихою ходою повезли нас нічною Горлівкою. Вже і будинки закінчились, а нас все везуть. Десь серед степу зупинились і сказали нам: “Ось ви вже і вдома”. Тут ми і побачили одинокий чотирьохповерховий будинок. Його два роки тому збудували для майбутньої школи.
З усіх боків будівля була засипана сміттям – будівельники не встигли його вивезти. А напроти, де зараз знаходиться магазин «Котон», була міське сміттєве звалище, машини ще не раз після нашого приїзду вивозили туди усілякий непотріб.
Переспавши в залі першого поверху, вранці роздивились, що собою уявляє наше нове приміщення, і на серці потепліло: паркетна, натерта до блиску, підлога, прекрасні світильники, великі світлі аудиторії, величезні рекреаційні приміщення, все пахне свіжою фарбою. А навколо будинку – степ безкрайній, де пасуться корови, кози, бігають поросята.
Перший рік життя інституту в Горлівці пройшов у перебудові аудиторій, пристосуванні їх до вивчення іноземної мови, до читання лекційних курсів, комплектування викладацьких кадрів. Навколо інституту організовано велось насадження дерев, обладнання спортивного майдану, студентських гуртожитків…
Згадуючи перший рік проживання інституту на щедрій душею донбаській землі, хочеться низько в ноги вклонитись людям і сказати: “Щиро дякуємо Вам, добрі люди, за Вашу гостинність, за велику увагу до інституту, за розуміння загальних його проблем і постійну допомогу у їх розв’язанні.”
Ректором інституту залишався К.К. Швачко, який почав свою роботу ще в Білій Церкві.
Кандидат філологічних наук, учасник Другої світової війни, випускник Київського державного університету імені Тараса Шевченка Карпо Кирилович Швачко керував інститутом до 1974 року. В 2008 році його не стало.
Приводимо привітання Карпа Кириловича, надіслане ним до 50-річчя нашого інституту у 1999 році.
«Дорогі мої горлівчани, друзі юності і романтики тяжкої педагогічної роботи!
Є над чим подумати, є що пригадати, є про що поговорити. А ще є тяжка життєва необхідність заглянути у наше майбутнє, якщо хочемо його мати.
У свій час наша Батьківщина постійно дбала про піднесення не тільки матеріального, але й культурного рівня Донбасу. Саме це і стало основною причиною відкриття Горлівського педагогічного інституту іноземних мов. Але щоб відкрити новий вищий навчальний заклад на новому місці, треба було віднайти ту основу, на якій можна було б організувати роботу колективу інституту. Такою основою став Білоцерківський учительський інститут до якого я був направлений ректором у 1953 році. Не пройшло 3-х – 4-х місяців моєї нової роботи, як Міністерство освіти України на основі відповідного рішення уряду переводить учительський інститут до м. Горлівка і надає йому статус Горлівського педагогічного інституту іноземних мов. Так почалася моя ректорська робота, тяжка, копітка і цікава. І продовжувалася вона більше двадцяти років.
У свій час мої старші товариші, направляючи мене, недосвідченого і юного, на ректорську роботу, радили завжди жити інтересами колективу, не протиставляючи себе викладачам і студентам, завжди дбати про педагогічне і наукове зростання викладачів, тримати тісний зв’язок з місцевим керівництвом і робітничими колективами. Ось саме у такому руслі і почалася моя ректорська робота. Пригадуючи своїх друзів і колег на педагогічній роботі, сьогодні мені б хотілося назвати тих людей, з якими було тісно пов’язане все моє життя і всі мої перспективи. Серед них я згадаю перш за все моїх проректорів з навчальної і наукової роботи Юрженко А.М., Дворжецьку М.П., Олександрова А.В., проректора по заочній освіті Половінкіну О.П., проректора по господарчій роботі Слівіна О.О., деканів факультетів англійської та французької мов Бритенкову В.М,, Гончарову Т.О., завідуючих кафедрами Іваненко Г.С., Кероп’яна Р.Г., Масюкевича О.М., Шевченка Г.І., Дубовського Ю.О., Мостового М.І., Ришковського Р.Й., Терентьєва П.В.; викладачів інституту Шерстюкову О.Т., Гагуріну О.І., Грінченко Г.М., Муравейник В.І.,Серкутіну М.А., Шамрай Л.О., Польщак Г.Д., Пінковську Л.М., Чаговець Л.В., Павліка І.С., Корчагіна П.О. та ін.
Що було характерним для цих викладачів у їх щоденній роботі, у їх настійних пошуках і турботах? Вони, як мені здається, завжди жили турботами про високу професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов. Тому і не дивно, що багато колишніх студентів, молодих викладачів, з часом стали спеціалістами вищого класу, відомими далеко за межами України.
…хотілося б побажати колективу Горлівського педагогічного інституту іноземних мов міцної витримки і творчого підходу не тільки до учбового процесу, але й до організації всього нашого життя. Міцна дружба, уважне ставлення до особи студента, постійна турбота про вищі інтереси колективу завжди повинні бути на передньому плані нашого життя. Наша переконаність і світла віра у краще життя народу завжди повинні кликати нас до творчої роботи і нових відкритих перспектив.
Дорогі друзі, у ці пам’ятні дні дозвольте поздоровити вас із нашим викладацьким і студентським святом і побажати вам нових творчих успіхів, світлих перспектив у вашому напруженому житті та міцного здоров’я, яке так необхідне нашому рідному колективу Горлівського педагогічного інституту іноземних мов.
Безмежно відданий Вам перший ректор Горлівського педагогічного інституту іноземних мов – доцент Швачко К.К.
(ректор інституту 1953-1974 рр.)»
